Фірми для сватання в Городок Україна

В цей день вирішується дата їхнього весілля, знайомство з родиною.

Error loading data!

Кожен з нас сам визначає чи потребує цієї традиції, чи ні. Але в сватанні є певна магія, яку має відчути кожний. Вибір за тобою. Читай також: Українські весільні традиції.

Перейти к содержанию. Що таке сватання та як воно відбувається? Автор: Діана Мига Читай також: Українські весільні традиції. Теги:  обряди традиції українське весілля. Предыдущая Предыдущая запись: Классическая… украинско-китайская свадьба Следующая Следующая запись: Цікаві факти про весілля принцеси Діани та принца Чарльза.

Читай также:. Your browser does not support HTML5 video. Таким чином, можна дійти висновку, що насильницьке викрадення із часом трансформувалось у звичай викупу нареченої. Християнство надало святості шлюбу, визнало шлюб не лише природнім союзом чоловіка та жінки, у який вони добровільно вступають, обіцяючи бути вірними один одному, але й таїнством, духовним єднанням. У ті часи визнавали шлюби освячені церквою, обрядом вінчання. Загалом використовувалась давня форма укладання шлюбу — весілля — шлюбна гостина, яка супроводжувалась старовинними обрядами.

Саме воно вважалось днем укладання шлюбу і давало право на спільне життя. Весілля, зазвичай, грали восени від Покрови до Пилипівського посту або взимку від Хрещення до Масниці. Передвесільні дні починалися з відправлення молодого і молодої на «запросини». Запрошували, зазвичай, усіх родичів і сусідів. Церковне вінчання проводили іноді в один день з весіллям, іноді заздалегідь, але воно не було головною дією шлюбу. Якщо весілля чомусь відкладалось, звичай не дозволяв жити разом. Важливою традицією для укладання майбутнього шлюбу було отримання батьківського благословення.

У більшості випадків батьки прислухались до бажання дітей, але попри свободу вибору наречених, прийнято було одружуватись тільки з дозволу батьків. Без батьківської згоди шлюб не міг стати дійсним, а якщо й бували такі шлюби, то це вважалось аномалією. Тому остаточне рішення завжди було за батьками. Саме домовленість між батьками молодих про намір одружити дітей була тією базою, на основі якої складалися всі подальші відносини. Така домовленість ставала приводом для сватання, коли батьки або родичі молодого засилали сватів до родини молодої з пропозицією про шлюб.

В Україні посередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляються також назви «сват», «посланець», «сватач», «говорун». У старости просили, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків.

Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці. Після традиційних вітань і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб.

У випадку відмови старостам підносили гарбуз або макогін. При позитивній відповіді нареченої обговорювали попередньо питання про придане. Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи — місяць. Якщо родину молодої щось не влаштовувало, вона могла розірвати попередню домовленість про майбутній шлюб.