Uncategorized

Швидкісні побачення до 30 років Вугледар Україна

Причому, мовну назву отримують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні уявлені, фантастичні. Мислетворча функція, яка доводить, що мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, йде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах, і в процесі мислительних операцій порівнюються, зіставляються, протиставляються, поєднуються, розподіляються.

Гносеологічна пізнавальна функція мови, яка полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки за власним досвідом, скільки через мову, бо в ній зібрано досвід попередніх поколінь. Експресивна виражальна функція мови, яка допомагає нашому інтелекту, почуттям та емоціям, що є невидимими для інших, впливати силою своїх переконань на інших людей.

Волюнтативна функція, яка є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що виражає волю співрозмовника вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення. Естетична функція, яка фіксує в нашій особі естетичні смаки та уподобання лексика, фразеологія. Мова є першоджерелом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтва, і ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними властивостями мови театр, кіно, радіо, телебачення.

Культуроносна функція мови, яка показує, що мова є носієм культури народу — мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, передає її від покоління до покоління, сприймаючи разом із мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, звичаї, традиції матеріальної культури. Мовна культура людини є показником і її загальної культури, рівня освіченості. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовця, тобто засобом вияву належності його до однієї спільноти.

Ідентифікація виявляється у часовому вимірі багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою ; у просторовому вимірі українці, які живуть в інших країнах, виявляють свою належність до українства через українську мову. Магічно-містична функція мови, яка збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили в слово як реальне дійство, здатне зупиняти небажаний хід подій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

Ця функція знайшла широке відображення в українському фольклорі заклинаннях, чаруваннях, шептаннях, виливаннях, гаданнях, ворожіннях тощо. В них надзвичайною силою наділяються окремі слова, вирази. Отже, мова як суспільне явище є найважливішим засобом людського спілкування; формування і висловлення думки, зберігання й передачі досвіду із покоління в покоління; засобом виховання, згуртування та організації людей. Структурні одиниці мови Одиниці мови звуки, морфеми, слова, словоформи, словосполучення, речення, текст по-різному беруть участь у виконанні функцій мови.

Наприклад, комунікативну функцію мови виконує речення, тому його називають основною комунікативною одиницею мови. Інші одиниці мови теж беруть участь у роботі функцій, але як будівельний матеріал мовної структури її системи. Номінативна функція лягає на слова, лексичні словосполучення, фразеологізми. У волюнтативній та експресивній функціях задіяна лексика з емоційним та вольовим значенням. У виконанні інших названих функцій беруть участь всі одиниці мовних підсистем з різною мірою продуктивності.

Поза суспільством мова втрачає свої функціональні ознаки і стає мертвою наприклад, латинська мова.


  • Навігаційне меню?
  • найкращі безкоштовні сайти знайомств поблизу Вільногірськ Україна.
  • для побачень поблизу Єнакієве Україна.
  • Романтична квартира в центрі Львова.

Саме цей фактор характеризує психічну діяльність людини. Форми вираження мовлення Кожна мова має усну й писемну форми вираження. В обох цих формах мовлення кожного індивіда відрізняється своєрідним добором слів, будовою речень, манерою письма чи розповіді. Писемне мовлення є основним для ділових людей, бо саме через ділове листування, документацію встановлюються певні ділові контакти.

Писемне мовлення відрізняється від усного мовлення і має такі особливості: писемне мовлення фіксується графічними знаками; причому слід зауважити, що воно може передаватися як за допомогою літер, так і малюнків, схем, формул та інших символів; писемне мовлення завжди спирається на усне мовлення і є вторинним; бо завжди фіксує чиюсь висловлену думку й сприймається органами зору; писемне мовлення — це форма в основному монологічна, в художній літературі — діалогічна; писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики; в писемному мовленні переважає вживання специфічних словосполучень.

Наступна форма мовлення — це усне мовлення. При сьогоднішній економічній реорганізації всього суспільного життя виникає потреба перегляду усного ділового мовлення. Тому важливо звернути увагу не лише на лексичний вибір слів, їх компонування, а й наголос, інтонацію. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: публічний виступ, лекцію, промову, бесіду. Усне мовлення відрізняється від писемного такими ознаками: усному мовленню властива спонтанність; під час усного мовлення більше уваги приділяється орфоепічним нормам; для усного мовлення характерна поширена інформативність, яка насичена різноплановими фактами; важливим елементом усного мовлення є інтонація, від якої залежить зміст вислову; в усному мовленні допускаються повтори слів, словосполучень з метою підкреслення якоїсь думки.

Також слід зважати, якою мовою говорить відвідувач і вести бесіду мовою співрозмовника. Тому підвищуються вимоги до офіційного спілкування, які випливають з основних норм. Унормованість — основна ознака літературної мови. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації. Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, які сприяють підвищенню культури мови.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу можна взяти злиті звукосполучення [ дж ], [ дз ] африкати та розрізнення приголосних [г], [ґ], при вимові яких найчастіше спостерігаються порушення літературної вимови.

Організація романтичних побачень

В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. В році у Львові вийшов словник-довідник вживання літери ґ, який ґрунтується на такому принципі: у словах іншомовного походження генетичний звук [g] передається через ґ, а генетичний [h] через український г, наприклад: Гамбурґ бо нім. Hamburg , герцоґ бо нім. За даним словником звук [g] і відповідну літеру вживаємо в таких словах, як: аґресія, аґентура, континґент, лозунґ. В українських і давно запозичених словах широко вживаними стали слова на зразок: ґава, ґанок, ґазда, ґаздиня, ґандж, ґрати, ґрунт, ґатунок; у прізвищах ґалаґан, ґудзь.

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та вимова іншомовних слів. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дублетним наголосом. Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються стабільністю, консерватизмом і зафіксовані в Словнику української мови в 2-х томах — ; російсько-українському словнику у 2-х томах — ; орфографічному словнику української мови У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова-кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього знання лексичних норм, або невмілим використанням синонімів.

Добрий ранок ч.2 02 10 2020

Функціонування переважної кількості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий. Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. На особливу увагу заслуговують прийменникові конструкції, поширені насамперед у діловому мовленні.

Наприклад, для офіційно ділового стилю характерні стійкі словосполучення — мовні штампи, що іноді зазнають впливу з боку російської мови і невірно вимовляються та пишуться. Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дужки, лапки, абзац.

Вони полегшують сприймання тексту й виклад думок на папері.

Біловезька угода

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах. Вони ставляться в кінці речення крапка, знак оклику, знак питання, три крапки ; між частинами складного речення кома, крапка з комою, тире, двокрапка ; у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил тире ; при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках кома, тире, дужки, знак оклику ; між однорідними членами речення кома і при узагальнюючих словах двокрапка, тире ; при відокремлених членах речення кома, тире.

Наприклад: Особисті офіційні документи — це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами. За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Цей принцип є допоміжним до граматичного й смислового. Наприклад: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію. В цьому реченні можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу — його нелегку історію. Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але з часом літературні норми можуть змінюватися.

Біловезька угода — Вікіпедія

Відповідно до потреб суспільства виникають варіанти. Тому в Словниках українського літературного слововживання можна зустріти такі варіанти: акценти алфавіт і алфавіт , фонематичні вогонь і огонь , морфологічні міст — Н. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Питання для самоконтролю Чому мова є першоосновою будь-якого суспільства, як це розкривається через роботу функцій мови? Який взаємозв'язок між поняттями "мова" і "мовлення", як через них можна дати характеристику людини як особистості? Що є спільного і відмінного між усною та писемною формами мовлення? Як через мовлення можна визначити рівень культури людини, суспільства в цілому?

Доступність посилання

ТЕМА 2. Але на практиці можливі ситуації, коли люди, спілкуючись однією мовою, не розуміють один одного. Справа у тому, що різні мовні засоби функціонують залежно від того, в якому середовищі і з якою метою відбувається спілкування, а неадекватність їх використання призводить до непорозуміння або комічного чи драматичного ефекту. Стилі — це функціональні відгалуження різновиди загальнонаціональної мови, які розрізнюються типовими мовними засобами і використовуються у певних сферах людського спілкування. Основним, а отже, найпростішим стилем мовлення є розмовний.

З нього розпочинається система стилів, а завершує її найвищий стиль будь-якої мови — художній, який спирається на естетично-культурологічну функцію, що формує націю, спільну філософію і психологію. Проте головні ознаки і типові мовні засоби кожного стилю залежать врешті-решт від мети, якій присвячене спілкування у конкретній ситуації. Розмовний стиль. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, повинні бути максимально простими і зрозумілими.

Оскільки розмовний стиль на відміну від усіх останніх існує тільки в усній формі, для нього характерні всі особливості цієї форми мовлення. Вимова дозволяє фонетичні різновиди, які не завжди співпадають з літературними нормами, але не виходять за межі національної мови. Ситуацію діалогу і психологічну напруженість повідомлень підтримують питальні і кличні речення. Лексика розмовного стилю, як правило, розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання діалектизмів і жаргонізмів, великої кількості емоційних слів, певна ступінь іронічності що при розмові вважається показником розуму і фамільярності залежно від ситуації.

Публіцистичний стиль. Наступний за ступенем складності стиль — публіцистичний. Його мета — вплив на волю і почуття, спонукання до дії і прийняття рішень.