Uncategorized

Швидкісні знайомства чорні поруч Армянськ Україна

Саме тому в історичних працях та інших публікаціях про минулу війну жодним словом не згадувалося про її переважно примусовий характер, майже ніякої інформації немає про діяльність так званих "польових військкоматів", і тим більше відсутні згадки про "чорносвитників". У незалежній Україні означена тема стала предметом наукового вивчення й висвітлюється засобами масової інформації, переставши бути "прогалиною" чи "білою плямою" історії [2].

Але першими про неї розповіли не історики, а письменники.

Новини, досьє – КОРУПЦІЯ ІНФО

Саме вони ще за радянських часів знайшли мужність звернутися до цієї болючої теми і донести її до читачів. Окремі змушені були це зробити "езоповою мовою", прикриваючи сутність пафосом. Саме так зробив Юрій Яновський у статті "Шлях війни", опублікованій ще на початку листопада року. Так називали мобілізованих селян, що не одержали ще військового одягу.

Але дух цієї піхоти — над усякі похвали. Вони ходять в атаку, як леви. Вони вмирають, якщо доводиться, але в агонії роблять ще один крок уперед" [3]. Більш реалістичною та зворушливою видається картина, змальована Дмитром Міщенком в оповіданні "Батальйон необмундированих" збірка "Очі дівочі", рік. Кілька сповнених болю й трагізму сторінок присвятив "чорносвитникам" видатний майстер пера Олесь Гончар у своєму романі "Собор" рік. Уже в х роках до цієї теми звернувся Василь Захарченко — його оповідання "Чорна піхота", що увійшло до збірки "Клекіт старого лелеки" рік , також дуже реалістично змальовує трагедію тих, хто був мобілізований "визволенням" [4].

У наш час проблема "чорносвитників" відкрито обговорюється й жваво та доволі гостро дискутується не лише фахівцями, а й певним колом небайдужих людей, на сторінках друкованих видань, газетних шпальтах, і, особливо, на інтернет-форумах [5]. Торкається цієї непростої теми і зміст кількох документальних фільмів, знятих в Україні останніми роками, зокрема "Чорна піхота" режисер Іван Кравчишин, рік , "Рівень секретності 18" режисер Володимир Іванов, рік та ін.

Попри це, тема "чорносвитників" далеко не вичерпана — ми ще не маємо реальної та повної картини подій. Поки що не можемо точно окреслити характер і масштаби цього, без перебільшення, злочину тоталітарної системи проти людяності та гуманізму. Коли тепер ми "з гордістю" відзначаємо стрімке зростання кількості українців у Червоній армії в другій половині і у роках, підкреслюючи, що року кожен третій військовослужбовець діючої Червоної армії був українцем, чи замислюємося над тим, якою ціною це відбувалося?

А відповідь, як не дивно, не ховається десь углибині, а знаходиться на видноті, на самій поверхні, тому й така проста і очевидна: стрімке зростання відсотку українців у Червоній армії стало наслідком масової, майже тотальної мобілізації до війська чоловічого населення з територій, які були звільнені від ворога. І саме продуктом такої мобілізації були так звані "чорносвитники". Очевидно, не всіх мобілізованих в Україні упродовж — років можемо віднести до цієї "категорії", однак цілком об'єктивно — чималу їх частку. З іншого боку, "піджачники", "чорна піхота" — не суто українське явище , воно стосується не лише українців і жителів УРСР.

Вперше воно з'явилося на звільнених від загарбників територіях, переважно Росії РРФСР , ще взимку-навесні року, але не мало масового характеру. Та ми вправі стверджувати, що саме в Україні восени і взимку років воно набуло найбільшого розмаху. Він занотував розповідь письменника Віктора Шкловського про те, що в боях на землях України гине велика кількість мобілізованих громадян, що їх звуть чорносвитками, позаяк вони воюють у домашньому одязі без жодної підготовки, як штрафні. Розповідають, що в Україні починають уже готувати до мобілізації річних, що в бій женуть погано навчених, що на них дивляться як на штрафних" [6].

У бойових підрозділах залишалася чи не половина штатного складу.

Все більше в ротах ставало солдат, покликаних по мірі просування військ, так званими, "польовими військкоматами", а попросту самими частинами. Більшість з них — хлопці, що за час окупації підросли до призовного віку, але чимало було й солдат старшого віку, у тому числі тих, хто опинився тут з різних причин з часу великого Київського оточення року. Ті, хто пережив трагічну пору поразки на фронті і дворічне перебування на окупованій території, і ті, хто прийшов сюди з Сибіру дорогами наступу — були представниками різних епох однієї війни, що не завжди розуміли одна одну.

Це створювало певні складнощі у відносинах всередині військового колективу. Але безпосередньо позначалася на бойових якостях військ непідготовленість більшості цих новобранців до бою. Багато з них навіть вступали в бій у своєму домашньому одязі їх у нас так і називали — "чорножупанники" Гірше того — не вистачало на всіх і зброї. Офіційно самовільна "мобілізація" заборонялася, але, що поробиш, якщо попереду жорстокі бої, а в роті вже й двох десятків бійців не нарахувати? Втрати цих бійців вже з перших днів боїв на плацдармі виявлялися особливо великими.

Багато гинули, по суті, не ставши військовими" [7]. А ось як описав процес мобілізації на відвойованих українських землях у своїй автобіографічній "Пісня переможця" Григорій Климов:. Їх так і називали — "піджачники". Береги Дніпра, як весняними квітами, рябіли трупами в різноколірному цивільному одязі" [8].

Під час призову до Червоної армії, зокрема в Кіровоградській області, політруки та командири гнали людей до бою без зброї, наказуючи здобувати її самим у сутичці з ворогом і власною кров'ю "змити провину перед Батьківщиною та її великим вождем Сталіним". Про такі факти згадує український письменник-емігрант Михайло Дорошенко [9]. Отже, спокутувати вину кров'ю. Яку вину? Вину за те, що не були призвані до війська на початку війни? А якщо були призвані — то за те, що вижили у "м'ясорубці" року?

За те, що опинилися в "котлах" і не змогли вийти з оточення до відступаючих "своїх"? За те, що втекли або були відпущені з полону? За те, що повернулися до своїх родин, залишившись на окупованій ворогом території? За те, нарешті, що на момент "визволення" вже досягли річного віку? Ця компанія від перших місяців війни була зорієнтована не на формування дієвої стратегії, навчання й підготовку військ до ведення бойових дій, а на здобуття перемоги за рахунок значної кількісної переваги в живій силі, підкреслює сучасна українська дослідниця Людмила Рибченко [10].

Перша від 23 червня року до повної окупації республіки в липні го збігалася в часі з оборонними боями. Друга — роки — із проведенням наступальних операцій, наслідком чого стало відвоювання Червоною армією території України та продовження наступу на захід. Заради об'єктивності відзначимо, що під час мобілізації на початку війни значна частина населення, особливо міська молодь центральних, північних і східних регіонів України, виявляла патріотичне піднесення.

Крим без українських туристів

Проте, воно згасало в міру наступу військ Вермахту. Влітку-восени року мобілізаційні заходи фактично були зірвані через хаос в органах влади і халатність військкоматів, а головним чином — через недовіру більшості населення до сталінського режиму і небажання його захищати. І все ж упродовж перших місяців війни з України до армії та флоту було направлено, за підрахунками дослідників, 3 осіб [11]. Значна частина мобілізованих не дісталася до своїх військових частин. За підрахунками дослідників, на окупованій території СРСР залишилося понад 5,6 млн.

А у військах масовими ставали випадки дезертирства, і особливо — вимушеної чи добровільної здачі у полон. Разом з утікачами із фронту, оточенцями, відпущеними з німецького полону додому радянськими військовополоненими, а також юнаками, які за час перебування під окупацією досягли призовного віку, та літніми й хворими чоловіками їхній статус як військовозобов'язаних було закріплено додатковими наказами радянського командування упродовж — років — вони стали потенційним контингентом другої хвилі призову в ході відвойовування в німців території України.

Колони полонених до горизонту. В результаті невдалої операції маршала Семена Тимошенка під Харковом в оточення потрапили більше тисяч солдат. Частина з них була відпущена окупаційною владою по домах, а потім - знову мобілізована до Червоної армії у році.

Навігаційне меню

Фото: червень Архів ЦДВР. Більше фото у матеріалі "Полонені червоноармійці рр. Для заміни рядового й молодшого командного складу військ ППО, ВПС, зв'язку, тилових частин та установ мобілізовували жінок. Було значно зменшено перелік хвороб, за якими військовозобов'язаних вважали непридатними до служби. До війська були мобілізовані рідні так званих "ворогів народу" та інші "неблагонадійні" громадяни. Змінилися й правила призову.

Отже діючі армії отримували право проводити власний набір щойно звільненого населення у свої підрозділи, фактично — майже необмеженого використання для своїх потреб місцевого людського ресурсу. Ця обставина надавала проведенню військової мобілізації вкрай жорстких рис. За новими правилами, армійські польові призовні комісії рекрутували чоловіків віком від 17 до 50 років, зокрема із числа тих, хто з початку війни не був мобілізований на фронт. Армійському командуванню наказувалося терміново формувати запасні полки, що мали здійснювати відбір, призов і денну бойову підготовку мобілізованого контингенту в зоні дії своїх армій.

Проте, й таких правил у військах дотримувалися на свій розсуд, часто в ході наступу порушуючи вікові обмеження для призовного контингенту й інші вимоги інструкцій.


  • найкраще місто для знайомств місто в Ковель Україна.
  • Calaméo - Збірник.
  • 9 klas geografija gilberg by ПОРТФЕЛЬ :: Підручники - Issuu.
  • знайомства допомога в Бахмут Україна.
  • Російські серіали, гудбай?.
  • Помилка 302.

Активні мобілізаційні заходи Червона армія розгорнула з перших же днів вступу на українську землю взимку року, і вони не припинялися до кінця року. Так, улітку року у Сталінській тепер Донецькій області лише передовими частинами було призвано і мобілізовано 12 осіб, у Сумській — 24 особи [13]. Отже, уникнути мобілізації було неможливо: якщо хтось уникав мобілізації наступаючою армією, то потім його мобілізували територіальні військкомати. Звичайно, участь фронтових військкоматів — польових призовних комісій армій — у процесі мобілізації значно пришвидшувала введення до бойових дій нових резервів.

Однак, така форма забезпечення військ людськими ресурсами істотно знижувала якість відбору призовників, призводила до порушень вікових, медичних та інших стандартів призову, передусім термінів їх підготовки. У підсумку це негативно позначалося на боєздатності військ.

За свідченнями очевидців та висновками істориків, від самого початку повернення Червоної армії в Україну радше правилом, аніж винятком із нього стала практика, коли у бій кидали погано озброєних і непідготовлених до нього людей. Це більше нагадувало акт відплати тим, хто перебував під ворожою окупацією за виявлену нелояльність до сталінської влади, ніж надання українцям можливості відплатити окупантам за знущання і приниження. Навіть командуванню вермахту було незрозуміле таке ставлення радянського командування до "своїх людей".

Чорна Піхота. Скільки «чорносвитників» знищив Сталін?

Так у німецьких військових джерелах містилася інформація, що після першого взяття Червоною армією Харкова навесні року до неї було мобілізовано близько 15 тисяч осіб віком від 15 до 45 років, яких без підготовки відправили на фронт. Ці чоловіки були вдягнені в цивільний одяг і практично не мали зброї 1 гвинтівка припадала на осіб. Не випадково цих людей, насильно загнаних до Червоної армії, німці називали трофейними солдатами -  Beutesoldatenen.

Провівши аналіз контингенту полонених червоноармійців восени р. Кров'ю майже півмільйона і життям понад тисяч бійців і командирів Червоної армії було сплачено шлях до Дніпра в ході Чернігівсько-Полтавської стратегічної операції — першого етапу битви за Дніпро. Щодоби війська наступаючих фронтів втрачали у середньому до 12 тис. Мобілізовані польовими військкоматами цивільні мешканці, часто річні юнаки, майже чи зовсім не підготовлені, часто без зброї, гинули найпершими. В ході наступу на Лівобережжі правилом стали мобілізації поповнення без огляду на чинні інструкції.

Розпочавшись як вимушений захід, пов'язаний з хиткою ситуацією на фронті, що потребувала негайного поповнення військ, масштабні радянські військові мобілізації на щойно звільнених територіях перетворилися на невід'ємну частину планування стратегічних операцій [15].

Що робити із російськими серіалами на українському телебаченні?

Отже, для дій командування наступаючих військ характерним було безжальне використання місцевого людського контингенту. Широко використовувалися нашвидкуруч мобілізовані у Мелітопольській операції військ Південного фронту 25 вересня — 5 листопада року. Так, дослідник Валерій Кравченко стверджує, що всю чоловічу частину населення м. Бердянськ і навколишніх сіл віком від 15 до 60! Не обмундирувавши, не навчивши, не озброївши.

Серед мобілізованих було багато інвалідів-фронтовиків, що обморозили кінцівки ще під час радянсько-фінської війни [16]. Найбільш драматичними виявилися події на Київщині, пов'язані з форсуванням Дніпра, утримання і розширення захоплених плацдармів на правому березі річки. Так само на Черкащині в період битви за Дніпро і пізніше, під час Корсунь-Шевченківської битви , загинула велика кількість щойно мобілізованих і відразу ж кинутих у бій українських селян.