Нові побачення Лутугине Україна

Напевно, збереження фізичного існування для мене від природи не є пріоритетом. Відтягнувши пораненого подалі, відразу повертаюсь назад, причому, що цікаво,  не зважаючи на все побачене, нема ні найменшого бажання втекти, сховатись кудись нижче, там де кулі не будуть становити загрози. Відчуття доцільності перебування саме тут і саме зараз, відчуття, що в тому, що я зараз роблю і є найбільша цінність мого перебування  на Майдані — ось що було в мені в ті моменти.

Схиляюсь над хлопцем, що лежить біля самого бордюра: «Еге-гей… ти живий? Одним із поранених, кого Андрій витягнув тоді з Інститутської був Володимир Гончаровський з Хмельниччини. Він отримав тяжке поранення хребта і, на жаль, досі знаходиться в інвалідному візку та страждає від сильного болю. Фото Eric Bouvet. Відтягнувши майданівця у безпечне місце, Андрій знову повертається на передову і допомагає евакуйовувати ще одного пораненого.

Дзвонить дружині і навіть умудряється переконати її, що він у безпеці. Розмову перериває куля, що влучила у щит над головою:. Далі купа несистематизованих епізодичних спогадів. Міряю пульс хлопцю в блакитній касці як виявилось, своєму земляку Устиму Голоднюку. Андрій — крайній справа. Фото Володимир Бузенко. Беру з землі щит, як тільки починаю піднімати — відчуваю поріз. Якраз в області кисті він пробитий кулею і той метал, що вгнувся всередину глибоко розсік мені шкіру. Лежати залишаються тільки померлі і я говорю одному з своїх супутників:  «А може не варто заради вбитих ризикувати життям?

Може пора вже відступити, ми їм вже нічим не допоможемо». Андрій Юркевич допомагає витягти з-під обстрілу пораненого. Автор фото невідомий. Там все ще є кілька чоловік, всі сидять з самого низу, там де найменша вірогідність бути прошитим кулею. Хочеться йому? Хоча, напевно хочеться, алкоголь притупляє певні емоції — як не крути. Від хлопців дізнаюсь, що там, за барикадою, за кілька десятків метрів від нас  — купа снайперів і просто автоматників, по деяких даних є навіть кулемет.

Стріляють як з землі, так і з кузовів вантажних машин, тому висовуватись взагалі не варто. Намагаємось робити хоч щось, одна за одною кидаються шини на іншу сторону,  за ними — кілька коктейлів.

Выберите город

Експеримент проходить успішно, але тої гуми, що в нас була, явно недостатньо для потужної димової завіси. Міняємось даними, що почули десь краєм вуха і здогадками про кількість і належність снайперів. Згадую про наконечник патрону від ПМ, який я знайшов на місці розстрілу людей, демонструю, мені показують такі ж наконечники від калібу 7,62,  знайдені в тому ж районі.

Помічаю сміливця, що йде в нашу сторону з цілим ящиком коктейлів. З секунди на секунду перебуваю в напруженні — розумію, що шанси вижити в нього катастрофічно малі, будуть працювати цілеспрямовано по ньому. І стається диво — він таки доходить до нас. Коли заходить мова про героїзм на Майдані — він завжди згадується мені серед перших — безстрашність в тій ситуації була дійсно варта подиву. Ще один епізод, який мені ніколи не забудеться — чоловік, котрий добрався до нас на барикаду, а по дорозі підійняв з землі один з щитів. Добігши до нас, він, як і ми всі,  роздивився свій засіб захисту —  а картина була надзвичайно моторошна.

Весь в крові, між ручкою і самим щитом — шматок шкіри зі згустком крові, а вся верхня частина забризкана людським мозком. На барикаді на Інститутській 20 лютого. Згодом хлопці повертаються на Майдан, відновлюють барикади, до голови нарешті приходить усвідомлення усього жаху і трагедії того дня…. Розгорнути версія спогадів Андрія була опублікована у р.

Як усе було» :. Лише із спогадів, написаних невдовзі після Майдану, дружина Андрія Христина дізналася, що 20 лютого він був одним із тих відчайдухів, які вижили під кулями на Інститутській. Під назвою «Моя революція» вона видала їх уже після загибелі Андрія…. Про щасливе сімейне життя, останні місяці, які вони провели разом, рішення чоловіка йти на війну добровольцем і свою реакцію на це, перебування на сході і загибель коханого Христина згадує у своїх спогадах, опублікованих на фб-сторінці Фото-проекти. Я не знаю, де був тоді його інстинкт самозбереження, він писав в своїй книжці, як в нього мінялись відчуття, ставлення, як мінявся світогляд, чому він це зробив…  в нього взагалі інстинкту самозбереження не було з юності.

З того моменту, як ми почали зустрічатись… він взагалі нічого не боявся…. Бог зберіг йому життя, дав шанс вижити на Інститутській, та приїхав додому Андрій зі страшним запаленням легень, ми ледь змогли його трішки підлікувати. Вислав мені файл, ілюстрацію, на якій зображено Архангела біля монумента свободи з барикадами палаючих шин і коктейлями Молотова. Я не могла зрозуміти що то таке, він мені казав: «Ти мені скажи, чи тобі подобається? І тоді, 30 травня він собі набив татуювання на грудях, того самого Архангела, потім приїхав додому, дописав свою книгу, а 31 травня дав мені прочитати її.

Чому пішов? Мабуть, боротися за справедливість — він не міг дивитися, як гинуть люди, він не міг дивитися на те, що вбивають, що він вдома в добрі, в статках, коли люди гинуть і втрачається цілісність держави». Андрій Юркевич на сході у «Айдарі. Але він мені завжди говорив: «Христунь, ти не переживай, я піду лише тоді, коли прийдуть на Київ!

Так що ти будь спокійна, це просто так, про запас все собі купую! Він мене беріг, щоб я не переживала…. Вже зараз, думаючи та аналізуючи, я розумію ті факти, що він хотів більше часу проводити зі мною останні дні. Коли я, наприклад, йшла на тренування свої, він мене просив: «Давай не підеш сьогодні на тренування, а побудемо разом! А тут він приходив… це вже потім аналізується, зважується і згадується….

Це рішення було обдумане, щоправда, взагалі не обговорене зі мною як із дружиною.

Революція і війна Андрія Юркевича

Як прийняв рішення йти? Якось так все сталося, що і його друзі відчули… ніхто так пізно ввечері не телефонував, а тут зателефонував і Олег, його друг, і Юра… Він сказав: «Я завтра їду». По бізнесу вирішував ще деякі питання. Приїхали його друзі — знову вмовляння, обговорення…. Можна тільки уявити мій шок, коли я почула, що мій чоловік їде не війну! Я відреагувала дуже негативно, це була єдина велика наша сварка. На все воля Божа! Він мене просив, щоб я його не переконувала, бо він прийняв остаточне рішення і не буде його переглядати.

Поїхав, хоч ми дуже були посварені…  Але вдень ми здзвонилися, він вже був у Києві. Потім, поки добирався на Схід, минулося все — і сварка, і моя образа, і все решта. З побратимами з батальйону Айдар. Фото із сторінки Андрія Юркевича у соцмережі. В певний період, коли ми спілкувались, я питала коханого: «Ти розумієш, що ти в 30 років можеш лишити мене вдовою?

Це було дуже дико чути від коханої людини, з якою прожили купу років…. І найстрашніше було, що він не хотів мене чути і благав, щоб я його не мучила, бо він прийняв своє особисте рішення в цьому житті». Він мене дуже сильно беріг і тому, мабуть, до останнього про війну не говорив. Він завжди, все життя мене оберігав, я біля нього була як маленька дівчинка, яка жила в рожевих окулярах, я знала, що в мене є чоловік і з ним я могла бути слабкою…  Хоча насправді це було не так, просто мені було дуже безпечно, комфортно та зручно.

Кохана людина тебе любить, кохана людина тебе береже і кохана людина про тебе думає….

Він розказував про війну багато чого, багато ситуацій. Розказував, як вони були в Хрящуватому… скільки ночей було, що я не могла спати, а він казав: «Все гаразд, все нормально», а вже потім зізнавався: «Ти не могла спати, бо нас бомбили». Андрій Юркевич під час перебування на фронті. Все гаразд! Потім він дзвонив із засекречених телефонів, просто: «В мене все ок, я живий-здоровий! Розказував, як в них не вистачало зброї, інколи розказував, чому їх Нацгвардія підводила, інколи, навпаки, хвалив різні бригади, як їм хлопці допомогли.

• лицар знайомства в Берегове Україна.
• ФУТБОЛЬНАЯ ЖИЗНЬ РЕГИОНОВ - Офіційний сайт Української асоціацїї футболу;
• знайомства з християнином Бучач Україна?
• служба знайомств Новомиргород Україна?
• фотографії знайомств в Інтернеті Тростянець Україна.
• Meet New People on Badoo, Make Friends, Chat, Flirt;

А інколи розказував, що вони йдуть вперед, Нацгвардія стоїть, а потім всі блок-пости, які вони відвойовували, здають… Розказував, як вони брали Лутугіно, як Вергунку, які були моменти…. І тут він ніби закінчив розмову, попрощався зі мною… а в нього була така дурна звичка не натискувати кнопку «відбій»… і тут я чую, що в нього на берцях людський мозок….

Я дуже переживала, коли він ішов на війну — боялась цього афганського синдрому, бо нас зі школи якось навчили, що афганці — це є психологічно неврівноважені люди, не такі, як всі….

Сервис объявлений : сайт объявлений Лутугино - новые и бу товары на

Дуже переживала, але розуміла, що він ні на краплину не змінився, такий же і добрий лишився, такий же і ніжний. Ті самі ніжні слова кохання, які говорив завжди, дбав про мене, завжди турбувався. Можливо, він став трохи іншим зовні — здавалося по фотографіях, які мені скидав … можливо, ще більше загострилося почуття справедливості, але що змінився характер, я не можу сказати. Андрій яким був, таким і залишився.