Uncategorized

Особиста служба сватів поблизу Сєвєродонецьк Україна

З самого дитинства він мріяв стати військовим — захисником Батьківщини.

Сєвєродонецька міська рада - Офіційний веб-сайт

Вимогливий командир, справедливий офіцер, компетентний фахівець, турботливий начальник — такими словами коротко можна охарактеризувати генерал-майора Олександра Радієвського. Він був вимоглим до виконання поставлених завдань, так само як і з турботою відносився до нагальних потреб своїх підлеглих. До військовослужбовців строкової служби він взагалі ставився як батько. Відтак всі військовослужбовці строковики як у службово-бойовій діяльності, так і після завершення служби, проявляли себе як справжні фахівці, захисники, чоловіки.

І в теперішній час в зоні АТО із честю виконують бойові завдання саме його вихованці. І того липневого дня командир очолив колону, що йшла на визволення міста Лисичанськ. Та ворог в черговий раз виявив свою нелюдську підступність і вчинив засідку у жилому масиві міста, прикриваючись мирним населенням.

В ході бою командир частини та двоє його підлеглих, полковник Павло Сніцар і солдат строкової служби Ігор Коцяр, отримали поранення не сумісні із життям, від яких загинули на місці. Його встановлено на місці загибелі воїнів під час бою під час звільнення Лисичанська. Пушанко Артур Олександрович річний контрактник Артур Пушанко загинув 19 липня під Лисичанськом Луганської області під час виконання бойового завдання по знищенню блок-поста терористів, де його група потрапила у засідку. Артур загинув від чисельник кульових поранень, прикриваючи від обстрілу свого підлеглого.

Зрештою, бійці ї бригади таки знешкодили ворожий блокпост, втім, 2-га аеромобільно-десантна рота втратила трьох бійців — командира взводу, сержанта і солдата. Артура Пушанка поховали на Смолянському військовому кладовищі. Жив у Житомирі, не одружений, залишилися мати та батько-інвалід. Він був єдиним сином у батьків. Рідні річного контрактника Артема Стриженка, який загинув 21 липня р. Поховали військового 24 липня на житомирському міському кладовищі.

Братья и сестры! Спасибо Вам за поддержку и низкий поклон.

Інформація

Прошу простить, что не отвечаю на письма. Нет сил общаться. Нет нужных слов В голове каша и мозг отказывается воспринимать реальность Ни о чём другом кроме мести сейчас не могу думать. Я всегда был честным с людьми любой национальности, добряком по натуре и мне не была чужда гуманность как и большинству Украинцев Мне всегда было жаль тех русских парней, которые погибали в МОЕЙ Украине так и не поняв, что были обмануты. Лучшей операцией я всегда считал не ту, где противник был нейтрализован, а ту где он хотя и сдавался, но оставался жив Теперь могу уверить только в одном: ни мольбы, ни уверения в том, что были обмануты и всё поняли, ни кусок белой тряпки вас, собак Кремлевских, больше не спасут!

Когда-то вы боялись "чехов", которые вам резали глотки, брали заложников на "Норд-Ост", взрывали вокзалы в московском царстве Зря боялись. Вы уж поверьте мне на слово Вы все кричали о "бендеровцах", которых никто в Украине не видел? Теперь увидите.

Я буду бороться с вами, доколе сил хватит и борьба эта будет по вашим правилам, а это значит, что их просто не будет! Вы лишили жизни человечка, которого я держал на руках и он едва помешался в моих ладонях Это был единственный ребенок в семье Будьте вы прокляты, шакалы! Многие из вас увидят ад ещё до того, как попадут туда! Александр Пушанко, отец погибшего летнего десантника Артура. Його група потрапила у засідку під час виконання бойового завдання по знищенню блок-поста терористів.

Закінчивши Житомирський інститут медсестринства, Артур призвався на строкову службу. Навесні го року Артур перевівся до першого аеромобільно-десантного батальйону ї Житомирської окремої аеромобільної бригади, де прослужив більше року. За словами його військових побратимів, Артур загинув від чисельних кульових поранень, прикриваючи від обстрілу свого підлеглого.

Савченко Максим Сергійович Народився 5 березня року в м. Магдебург, Німеччина. У році закінчив Академію за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів». Остання посада — заступник командира мінометної батареї ї окремої аеромобільної бригади ОК «Південь».

У зоні АТО знаходився практично з початку операції — близько чотирьох місяців.

Загинув 19 липня року в бою на околицях міста Лисичанськ Луганської області. В ході бою був тричі поранений. Одне з поранень у бік, не захищений пластинами бронежилета, виявилося смертельним. Похований у м. Сумина міській Алеї Слави. В бойових діях на сході України він брав участь чотири місяці. Старший лейтенант ї аеромобільної бригади загинув під Лисичанськом.

Під час взяття чергової висоти Максима прошила автоматна черга. Одне з трьох поранень у частину тулуба, яка не була захищена бронежилетом, виявилося смертельним. Того дня під час бою загинули ще четверо українських бійців, 42 дістали поранення. Професіонал, витримка — ну все в нього було. Все, що треба для справжнього воїна, було в ньому", - сказав десантник із ї бригади Дмитро Котляр.

Я – пенсіонер

Попрощатися з героєм прийшли кількасот сумчан. Поховали десантника на Алеї Слави у закритій труні, накритій синьо-жовтим стягом. Максим Савченко — з династії військових.

Скіртач Юрій Іванович

Йому було лише 25 років. Легше йому стало? Відправляючи сюди всіх тих терористів, найомників, чеченців вбивати наших хлопців, які боронять нашу державу. Запитати його: що він відчуває, коли знає, що гинуть наші хлопці, гинуть мирні люди і сьогодні він відправляє туди зброю? На дошці, окрім біографії, викарбувано: «Так, тату, не хвилюйся, прорвемось…» — ці слова Максим сказав батьку незадовго до загибелі.

Максим Савченко загинув 19 липня під час виконання завдання під Лисичанськом, його розстріляли бойовики. Розповідь екіпажу ої Житомирської окремої аеромобільної бригади, який 19 липня року брав участь у звільненні Лисичанська. This video is unavailable because its creator's account has been deleted. Протягом останніх днів кільце навколо території, що контролюється сепаратистами, стискається.

Втім, зростає і кількість жертв - серед бойовиків, серед мирних жителів, серед українських бійців.

Сєвєродонецьк

На жаль, це вже стосується і Яготинського району. За інформацією районного військового комісара Олександра Шакуна, 19 липня р. Один із них житель Яготинщини - солдат військової служби за контрактом Ляпін Юрій Олегович, року народження, навідник аеромобільного десантного взводу 2-ї аеромобільної десантної роти 1-го мобільного десантного батальйону ї окремої аеромобільної бригади. Царство Небесне солдату, який поліг за цілісність Української держави. Вічна йому пам'ять.

Завжди спокійний та урівноважений, він досягав поставлених цілей. А їх було так багато, що хотілося сягнути неба… І одна з них — професія військового. Носити шинель Юра мріяв з дитинства. І не просто шинель, а із зірками на погонах, як у справжнього генерала!

Військова романтика, мужність і відвага воїнів неймовірно вабила малого хлопчину.