Uncategorized

Пятниця оголошення знайомства поблизу Надвірна Україна

Я вирішую їхати у родину Йосифа Мацука в Жидачів і там зустрітися з підпіллям через брата чоловіка сестри Йосифа. Це був один варіант. А інший — зустрітися з дівчатами, котрих ми знали з тих пір, як ми були на постої під час боїв під Бродами. Зі мною захотіли їхати ще два хлопці — Михайло Апалков та Максим прізвища не пригадую родом зі Смоленська.

Ми виїхали потягом Уфа — Москва, а з Москви — потягом Москва — Львів. На станції Броди ми зійшли і попрямували у село де ми під час Брідської кампанії були на постої і мали зв'язок з УПА. Нас викликали і заставили писати заяву, що ми повертаємося на висилку. Далі випустили нас по одному:  першого випустили Максима, другого — Алпатова, третього  — мене.

Більше я їх не бачив. Мені лишається тільки одне рішення — їхати у Жидачів до родини Йосифа Мацука. Я дібрався до Жидачева і розповів про бажання йти у підпілля. З підпіллям я не зустрівся, натомість мене запитали чи зможу назад поїхати у Башкірію і привезти звідти хлопців. Я зрозумів, що це є перевірка мене чи я не є більшовицьким агентом. Мені нічого не залишалося як дати згоду поїхати у Башкірію і привезти хлопців, насамперед Мацука.

Купили квиток через Москву до Туймази і я поїхав. У Башкірії мене чекали «органи» і коли я приїхав, то розповів, що з підпілля ні з ким не зустрічався. Ми з хлопцями вирішили їхати знову в Україну. Разом зі мною погодились їхати Йосиф Мацук з Жидачева, Глодко Козій з Рясни-Польської та Дмитро Гурмак з Надвірної. Поруч зі станцією був елеватор, директором якого був татарин. Одного дня він прийшов до нас з пропозицією заробити.

общение с девушкой в исламе

З того часу ми почали розвантажувати вагони і заробляти гроші. Після того як ми трохи заробили, зимою вирішили тікати з висилки. В один день нам вдалось скочити на підніжки потягу, який проходив повз станцію, але довго проїхати на підніжках ми не змогли, бо було дуже холодно.

Вже навіть думали вертатись назад, але для початку просто зійшли на найближчій станції Богульма. На станції побачили татарку, яка пропонувала житло.

Ми домовились про нічліг і вона нам купила квитки на потяг Уфа — Рузаївка. На наступний день ми потягом дістались Рузаївки, головного залізничного вузла. Далі ми три дні перебули на квартирі і доїхали потягом до Харкова. У місті була повна анархія, дефіцит їжі, багато людей.

Ми кожен день виходили на станцію, щоб попасти на потяг Харків — Львів. Але нам не везло, повезло тільки Дмитрові Гурмаку і він дістався до Львова. Ми ж на другий день доїхали на підніжках у Конотоп. Далі ми товарним потягом дістались Києва, станції Федорівка. Нам повезло, що потяг далі рушив на Шепетівку, тому поїхали ним до кінця. До Львова лишалось недалеко. У той час люди з Білорусі та Східної України їздили в Галичину за хлібом. До того ж було багато людей у потягах, так що люди навіть їздили на дахах і там замерзали.

Нам вдалось скочити у вагон потягу Москва — Львів і доїхати у Львів. У Львові ми розійшлися. Мацук поїхав у Жидачів разом зі мною, так як я мав доповісти, що виконав завдання, а Козій поїхав до матері у Рясну-Польську. Так як я мав на меті приєднатись до УПА, то поїхав у Коломию, а також Городенку та Серафинці. Тому купив квиток до Коломиї — місто моєї любові.

Після приїзду вирішив їхати у Городенку, а далі у рідні Серафинці. Пізно ввечері приходжу до тітки Ольги, сестри моєї матері.

Чоловік моєї тітки Василь Лазарович з Серафинців теж був у дивізії «Галичина» можливо, у запасному курені , тому я мав надію, що він у селі і тітка скаже де він. Приходжу і стукаю у вікно. Я не знав, що на той час підпілля заборонило місцевим жителям стукати перед входом, щоб якось відрізняти більшовицьких агентів. Тітка акуратно привідчиняє фіранку і не вірить, що то я. Каже, що Ореста вбили під Бродами.

Повстанець, дивізійник, політв'язень: життєвий шлях Ореста Васкула

Хлопці, які відступали з поля бою і не знали чи я вижив, потім пускали поголос у селі, що мене вбито. Тітка врешті відкрила і повідомила, що її чоловік Василь сидить у тюрмі — теж потрапив під Бродами у полон. Я переночував у неї, а на ранок мусів тікати. Далі я поїхав у Городенку до сім'ї Романівських, щоб порадитись чи можливо мені легалізуватись за нинішніх обставин.

На що мені сказали, що я дуже замазаний і мене швидко викриють. У Серафинцях на той час проживала так само моя друга мама, якій Романівські сказали, що зі мною зустрічались і вона захотіла мене бачити. Вона розповіла про те, що її брата вбили бандерівці, а згодом я дізнався, що вбили ні за що і керував цією операцією більшовицький агент Гайдаш.

we light the stars of new ideas to make the world happier

У рр. у підпіллі була сильна конспірація, попасти в ряди підпілля було дуже важко. Через своїх знайомих, старих друзів, я став діяти у підпільній сітці ОУН, маючи зв'язок з «Могилою», «Едуардом» та іншими членами підпілля. Жив нелегально. Діяльність революціонерів-підпільників була широкою у різних областях України, вони тісно співпрацювали зокрема з боївками УПА, «Могилою», «Едуардом» та іншими.

У червні р. Я був зацікавлений у розслідуванні, бо знав, що Морозенко ніяким провокатором не був. Обидвоє вони потрапляють у руки більшовиків. Їх везуть на утримання у Городенку в стодолу. Дмитро побачив щілину у тій стодолі і через неї їм обидвом удалось втекти. Останній починає його допитувати яким він способом утік, яким способом попався і, врешті, розстрілює між Серафинцями і Стрільчем на Стрілецьких полях.

Через два дні «Гайдаш» пішов у Городницю і там так само розстріляв Марію Рудик, яку поховали біля мого батька у Городенці. Згодом викривається, що він є зрадник. Уже у таборах я дізнався, що згодом «Гайдаш» почав переховуватись від СБ, а потім був заарештований МГБ і засланий у Екібастус Казахстанська РСР. У Екібастусі про нього мені розповів Тарас Безмутько, який був у цьому таборі і знав, що у окремому фільтрувальному відділенні перебуває цей «Гайдаш». Під час однієї з прогулянок я його побачив через колючий дріт і попросив до мене підійти й розповісти як він убив Дмитра Лучицького, але «Гайдаш» впізнав мене і утік в барак у своїй зоні.

Мені треба було бути у Городенці та Серафинцях у справі розстрілу «Морозенка» Дмитра Лучицького та Рудик Марійки.

Новини України: Повстанець, дивізійник, політвязень: життєвий шлях Ореста Васкула

Але у хаті, в якій я вийшов на зв'язок мене арештувало МГБ. Вони шукали зброю, але у мене під час арешту її не було. Попало мені добрих два удари від дільничного комсомольця Княгницького пізніше його вбили повстанці й кинули на риштаки триби цукроварні у Городенці , що аж до сих пір болить, як згадаю. Мене одразу відправили в МГБ у Городенці на допити і катували три дні. Шомполом по волоссю, по шиї, по п'ятках— страшне було. Після того мене завели у машину з конвоєм, накинули на мене плащ-палатку, а наверх посадили собаку.

Останні новини

Таким чином мене привезли у Станіслав тепер Івано-Франківськ і завели до заступника начальника слідчого відділу. Я сказав, що нічого не знаю. Єдине, що воював у лавах дивізії «Галичина», а про УПА нічого не знаю. У жовтні р. відбувся воєнний трибунал у Станіславі на вул. Баторого, Крім мене у залі був голова суду, два засідники та молода дівчина-секретарка.

Знайомства

Суд був блискавичним і мене тільки встигли спитати чи я згоден з обвинуваченням і вироком. Мені дали ть років таборів і 5-ть років пораження у правах.


  • Знайомства - анкети дівчат та чоловіків на : Україна?
  • найкращі місця знайомств в Курахове Україна.
  • Project Initialization.
  • Program registery Audiovisual Arts?
  • OBYAVA.ua: знайомства онлайн в Україні.
  • місто швидкісних побачень Іловайськ Україна?
  • безкоштовні знайомства в Інтернеті Любомль Україна.

Через пару тижнів мене відправляють у Львів на пересилку, а звідти у Красноярський край станція Решоти. У Львові у нас вийшла бійка з жуліками в обороні наших дівчат. Перший корпус був адміністративний, наш був другий корпус, а дівчата були у третьому корпусі. Ми одразу прибігли і добряче набили тих жуліків. Також прибіг конвой і начальник табору. Те саме продовжилось у Красноярську. Жулікі почали шантажувати і оббирати усіх наших хлопців.